Записи народних пісень побутової тематики з Харківщини середини ХХ століття (з Архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) / упорядкувала Людмила Єфремова

Записи народних пісень побутової тематики з Харківщини середини ХХ століття
(з Архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) / упорядкувала Людмила Єфремова

Анотація

В архівних наукових фондах рукописів та фонозаписів (АНФРФ) Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України зберігається величезний обсяг рукописних матеріалів, зібраних співробітниками Інституту, кореспондентами з різних областей України та за її межами. Значну наукову цінність представляють записи народних пісень з мелодіями, зокрема, з території Слобідської України та її осердя – Харківщини – з її неповторним багатоголоссям уповільненого типу.

Серед записувачів переважають співробітники Інституту та його історичних поперед­ників, зокрема Кабінету музичної етнографії ВУАН. Серед них – Климент Квітка, Михайло Гайдай та Володимир Харків. З неопублікованих записів цих фольклористів в АНФРФ зберігаються нотації, здійснені Михайлом Петровичем Гайдаєм. Йдеться про народні пісні, записані від поодиноких співаків з північних районів Харківщини, проте, на жаль, без повних текстів, але з численними розспівами складів підтекстівок, що свідчить про типовий слобідський тип багатоголосся (Ф. 8-3, од. зб. 200, арк. 21, 60).

Мелодії і тексти пісень родинно-побутової тематики фіксував у 1929 році в с. Костів Валківського (нині Богодухівського) району Харківської області (№ 1–3) Володимир Харків. Зауважимо, що записи потрібно було реконструювати з чернеток. Вони мають значну мистецьку та наукову цінність завдяки пильній увазі фольклориста, зокрема, й до діалектних особливостей текстів пісень.

Записи народної лірики та ліро-епіки з території Харківщини знаходимо також в архівах полтавського фольклориста Володимира Щепотьєва (Ф. 6-4, од. зб. 115б, арк. 12 зв.–13, № 14), колишніх співробітників ІМФЕ О. Стьожки (Ф. 14-5, од. зб. 166, арк. 26 зв., № 8), Р. Верещаги та П. Павлія (Ф. 936, од. зб. 236, арк. 29 [текст], арк. 269 [мел.]).

Найбільшу кількість народних пісень з оригінальним слобідським уповільненим (протяжним) багатоголоссям записали доктор філологічних наук Іван Березовський (тексти) та музикознавець Андрій Омельченко (мелодії), яких ще добре пам’ятає старше покоління співробітників ІМФЕ. У травні 1973 року фольклористи здійснили експедиційний виїзд у населені пункти нинішнього Берестинського району Харківщини. 19 березня вони записали кілька пісень у м. Краснограді (нині м. Берестин) від чоловічого дуету в супроводі бандур (№ 4). 20 березня від гурту жінок с. Берестовенька цього ж району було записано хороводну «Пареньочок» (№ 5).

Наступного дня сеанс звукозапису відбувся в с. Миколо-Комишувата. Від гурту жінок було записано низку ліричних пісень уповільненого стилю зі словоперериваннями в тексті та заміною конкатенації на повторення останнього рядка трисегментної строфи (№ 6, № 7). Але найбільше записів було здійснено в останній день експедиції від гурту із с. Лебедівка. Для них притаманне двоголосся уповільненого типу з рясними розспівами складів тексту (№ 8–11), переважно шестисегментна строфіка.

Підсумовуючи, зауважимо, що цінність записів полягає у фіксації стану народної пісне­творчості краю середини минулого століття, які представляють унікальний тип уповільненого багатоголосся Слобідщини.

Ключові слова

архівні записи, народні пісні побутової тематики, Слобожанщина, протяжне багатоголосся.

Конфлікт інтересів

Упорядниця не має потенційного конфлікту інтересів, який би міг вплинути на рішення про опублікування цієї статті.

Використання штучного інтелекту

Не використовувався.